Лячна казка про червону-червону велодоріжку.

На самом деле, нам часто задают вопросы, почему же так опасно парковаться на велодорожках?

Тщательно порывшись в народном украинском фольклоре, натолкнулись на легенду, возникновение которой историки относят к началу 6 века нашей эры, и которая, по словам очевидцев с честными глазами, базируется на реальных событиях.


У столичному-столичному місті. На жвавому-жвавому проспекті Перемоги зробили червону-червону велодоріжку.

Один водій взяв за звичку паркувати своє новеньке-новеньке авто якраз на цій доріжці. Його старенька мати застерігала його:

- Синку, любий, не паркуйся на червоній-червоній велодоріжці. Будуть проїзжати сильні-сильні велосипедисти на МТВ, та й своїми гріпсами зроблять глибокі-глибокі подряпини на твоїй новій-новій машині.

Але син не слухав мати та продовжував паркуватися, де йому заманеться.

Жіночка не заспокоювалася:

- Синку, любий, не паркуйся на червоній-червоній велодоріжці. Швидкі-швидкі шосери та фіксери зіб’ють тебе, коли ти будеш виходити з неправильно припаркованого нового-нового авто.

Але водій тільки посміхався матері, він знав, що займає всю доріжку, і вважав, що на тоненьких ободах ні шосери, ні фіксери не проїдуть близько до нього.

Його мати продовжувала застерігати його:

- Синку, синку, не паркуйся на червоній-червоній велодоріжці. Стрибучі-стрибучі двухпідвіси заскочуть на твоє нове-нове авто, щоб не об’їжджати, та й помнуть твій дах та капот цієї нової-нової машини.

Але син вважав, що двухпідвіси ніколи не доїдуть до велодоріжки.

- Синку, любий! – стогнала старенька мати. – Не паркуйся на червоній-червоній велодоріжці. Важкі-важкі круізери, проїжджаючи повз тебе, позбивають твої бокові дзеркала на цій новій-новій машині!

Тут водій навіть реготати почав, наче хтось так погано їздить на велосипеді, щоб його хиляло із сторони в сторону.

Отож, він продовжував робити те, що й звичайно. Але одного разу, темного-темного вечора, коли він повернувся додому, його мати не зустріла його. Раптом, зі двору (а жив він, звичайно, біля червоної-червоної велодоріжки) почувся звук сигналізації його нової-нової машини. Вийшов чоловік до неї, обійшов кругом, та нічого особливого не побачив.

Тут за деревом почувся тихий-тихий голос його старої мами.

- Синку, синку… — Вона трохи вийшла із-за дерева, але її було дуже погано видно (бо освітлення на доріжці не дуже, маємо відмітити), і водій не міг зрозуміти, що не так з нею. – В останній раз прошу, прибери нову-нову машину з червоної-червоної велодоріжки!

Чоловік вже збирався заволати на стареньку мати, але тут один за одним проскочили швидкі-швидкі шосери та фіксери, збивши його з ніг. Одразу за ними їхали сильні-сильні МТБшники, дряпаючи його нове-нове авто своїми гріпсами. Поки водій волав на них, зверху на машину запригали стрибучі-стрибучі велосипедисти на двухпідвісах.

Сидів собі водій на землі та лаявся, аж тут мати стала підходити ближче і ближче до нього.

- Мамо, мамо, що в тебе за одяг?

- То велоодяг… — пошепки відповіла жінка, роблячи крок до сина.

- Мамо, мамо, чому в тебе така велика голова?

- То велошолом… — ще тихше відповіла жінка, роблячи ще один крок.

Тут пані вийшла на світло і стало зрозуміло, що поряд з собою вона везе великий-великий чорний-чорний круізер.

- Рідна мати моя… — прошепотів з острахом водій.

- Я ночей не доспала, — погодилася жінка, сідаючи на велосипед. – Тренувалася я. На нічних вело-роллерських.

Вона відштовхнулася від червоної-червоної велодоріжки, та поїхала прямо на останнє бокове дзеркало.

- Я тебе породила – я тебе і навчу вірно паркуватися!

І останнє, що чули люди поряд було голосне-голосне

«ДЗИНЬ ДЗИНЬ!»

А если попасть на велодорожку после полуночи, то можно услышать звонок старушки и жалобное нытье ее сына, которого она учит правильно переключать передачи и держать каденс)